Іконографія Церкви Святого Великомученика Юрія Переможця В Едмонтоні

Двадцяте століття бачило поновлене зацікавелння візантійсьим мистецтвом взагалі, а іконописанням зокрема в низці країн, в тому числі й Україні. Та ці стреміння стали неможливими в умовинах Радянської України, хоч і там у світському мистецтві бойчукістів, як довго їм дозволено творити, можна було відчути могутній вплив візантики. Цей стиль почав розвиватися передовсім у міжвоєнній Галичині, де цьому сприяв митрополит галицький Андрей (Шептицький). Пошуки в цьому напрямі зробив Петро Іванович Холодний (батько), який, можливо, не дотримувався всіх канонів візантійського іконописання, але використовував його стилістичні прийоми. Хоч це ще не була повноцінна візантика, але її початки тоді закладено. Згодом і в Галичині це стреміння перервала Друга світова війна, а тоді радянська окупація.

Ці заходи довелося відновлювати в діяспорних обставинах. Зокрема в Північній Америці плідно працюють Петро Петрович Холодний (син), Христина Дохват та Андрій Мадай, а перед ними були Михайло Осінчук, Святослав Гординський, ієромонах Ювеналій (Мокрицький, студит), іноді Михайло Дмитренко і, звичайно, інші.

Поважним поборником цього напряму була передовсім низка українських греко-католицьких парафій, що намагаються усунути різні латинські нашарування, які впродовж століть просякнули в їхню церкву. Цей рух згодом набрав більшої сили, коли з Гутабу звільнено патріярха Йосифа Ісповідника (Сліпого). Його побут на Заході розбудив сильний мирянський рух, який нераз сприяв якраз візантійському іконописанню.

Ще в 1950-60 рр. постала низка «традиційних» парафій, як, наприклад, святителя Миколи Чудотворця в Торонті, пророка Іллі в Брамптоні (обидві в канадській провінції Онтаріо), рівноапостолів Володимира й Ольги в Чікаґу та парафія, про котру буде мова в цій доповіді – святого великомученика Юрія Переможця в Едмонтоні.

 

Парафія

Українську греко-католицьку парафію святого великомученика Юрія Переможця в Едмонтоні засновано 1955 р. для духовних потреб тих вірних міста, які бажали святкувати за старим юліянським календарем. (Усі інші греко-католицькі парафії міста святкують за новим григоріянським.) Отже, вірні цієї парафії не живуть у якомусь одному районі, але по цілому місті й навіть деяких передмістях. До парафії належать представники всіх еміґраційних хвиль українців до Канади. Тут бачимо потомків найперших піонерів, міжвоєнних і повоєнних еміґрантів. В останніх десятиліттях до парафії пристали новоприбулі з Боснії, Польщі та України. У парафії панує висока національна свідомість. На самих початках служби відправлялися церковно-слов’янською мовою, але парафія перейшла на живу українську мову, як тільки появилися відповідні переклади. При такій демографії парафія не відчуває ніякої потреби переходити навіть частинно на англійську мову, як це зробили всі інші церковні громади міста; винятки бувають тільки питання й відповіді при вінчанні, якщо подружжя мішане.

Під кінець 1970-их років стало ясно, що старий дерев’яний храм, який парафія купила після заснування й достосувала до потреб нашого богослужіння, став замалим і навіть нелегким до утримання, а всякі ремонти дорого обходилися. Храм спершу належав римо-католицькій парафії, і хоч у ньому збудовано гарний іконостас, його простір недобре надавався до наших служб. Одинока розв’язка — збудувати зовсім нову церкву, яка відповідала б духовним потребам вірних.

Коли треба було приступити до будови нового храму, вибрано Мистецько-планувальний комітет (МПК), який мав найти найкращі розв’язки архітектурних та іконографічних проблем . Членство комітету згодом змінилося, але на самому початку до нього належали з чину обидва священики – парох о. Володимир Якович Тарнавський та о. д-р Евген Іванович Камінський – і парафіяни малярка Ксеня Йосафатівна Аронець, архітект Андрій Дмитрович Базюк, д-р Андрій Дам’янович Горняткевич (голова), д-р Богдан Костьович Медвідський та Юрій Васильович Стефаник. Від самого початку комітет працював на засаді узгодження і цей прийом вповні оправдав себе. Прадва, нераз треба було витратити чимало часу на, здавалося б, безкінечні дискусії, але в кінці парафіяльна управа (а за нею й парафія) без застережень приймала одноголосні постанови МПК.

Комітет поставив собі на перший погляд дуже просте, але справді дуже важке завдання — збудувати найкращу і найвзірцевішу українську церкву в Канаді. Беручи до уваги традиційне наставлення парафії з однієї сторони, а провал деяких цікавих з погляду архітектури, але досить невідповідних для богослужби українських храмів у Північній Америці з другої, замість робити експерименти з модерними формами, постановлено збудувати наскрізь традиційний храм. Про архітектурний стиль не було довгих дискусій, бо всі зрозуміли, що візантійський найкраще відповідає літургічним потребам нашої церкви. Крім того, наближалося тисячоліття хрещення України-Руси, отже новий храм мав стати не тільки висловом віри парафіян, але й черпати духовність з криниці давнього київського християнства. Пізніше в МПК виникли різні погляди щодо стилю іконописання — чи він має бути візантійським, чи натуралістичним — але й тут згодом усі прийшли до висновку, що візантійський стиль найкраще передаватиме нашу теологію, а також буде гармонійно вписуватися в архітектуру. Постановивши, що стиль має бути відтворенням київсько-візантійського ХІ—ХІІІ століть, знов після довших дискусій вибрано іконописцем Гайка Шліпера (Heiko Schlieper) з Торонта. У праці над монументальною іконографією йому допомагав Антін Явний.

 

Архітектура

Храм побудовано в 1981-82 рр. як пам’ятник тисячоліттю хрещення України-Руси за проєктом Андрія Базюка на землі придбаній напроти старої церкви. Це дало можливість збудувати храм звернений на схід за традицією, що сягає не тільки початків християнства, але й старозаповітніх часів. За взір архітект узяв старовинні українські церкви княжої доби,2 зокрема храм святителя Василя Великого в Овручі з ХІІ ст.3 Оскільки за декілька кілометрів від храму знаходиться міський аеропорт, довелося до деякої міри зменшити вертикальний простір церкви. Храм збудовано з залізобетону, який облицьовано ззовні цеглою, і тому він нагадує старовинні українські храми, хоч і стіни, і колони значно тонші, як треба було в старовині. Вікна більші і їх більше, а це, до деякої міри, зменшило поверхню стін. Не зважаючи на ці обмеження, архітектура дуже добре підходила до традиційного розміщення монументального іконопису.

Кожен етап свої праці іконописець узгоджував з МПК. Він приносив детальні креслення кожної частини, їх ретельно обговорювано і, якщо треба, вношено відповідні зміни. За взірець монументального іконопису, а зокрема його розташу­вання, взято Собор святої Софії в Києві, інші старовинні українсьі храми, а також поради Діонісія Фурнського. За винятком написів, які за традицією пишеться по-грецькому ( ΙΣ ΧΣ , Ο ΩΝ та ΜΡ ΘΥ ), усі інші зроблено сучаною українською літературною мовою.

 

Іконостас

Парафія здавала собі справу з того, що іконостас — невід’ємний елемент українського храму, то ж незабаром по закінченні будови церкви грецька фірма Ар’їріоса Каврулакіса збудувала двоярусний іконостас, бо відомо, що в княжі часи іконостаси звичайно не мали більше двох рядів ікон. Ще проживаючи в Торонті, Шліпер намалював ікони до нього. Його вибір зразків вповні задовольнив МПК, і тому не треба було консультуватися з іконописцем. Оскільки розташування ікон в іконостасі має свою глибоку традицію, на цю тему не довелося багато дискутувати.

У нижчому ярусі розташовано намісні ікони (з півночі:) святителя Миколи Чудотворця, Богородиці, Спасителя й храмовий образ великомученика Юрія Переможця. На царських воротах знаходяться ікони Благовіщення та чотирьох євангелистів, а на дияконських воротах архангели Михаїл та Гавриїл. У вищому ярусі є ікони Господських і Богородичних свят: Різдво Богородиці, Вхід у Храм, Різдво Господа, Стрітення, Богоявлення, В’їзд у Єрусалим, Тайна Вечеря, Воскресіння (Сшестя в ад), Вознесіння, Переображення, Сшестя Святого Духа, Успіння Богородиці та Здвиження Чесного Хреста. Над іконостасом є розп’яття.

 

Вівтар

У верху вівтарної апсиди намальовано ікону Богородиці «Просторішої Небес» ( ἠ πλατυτέρα τῶν οὐρανῶν) за зразком «Великої Панагії», авторство якої дехто приписує преподобному Аліпієві іконописцеві Печерському, а обабіч два архангели. Під нею намальовано Причастя Апостолів (на підставі тієї ж композиції в Михайлівському Золотоверхому Монастирі в Києві). На тому самому рівні на півночі над проскоми ­ дійником знаходиться ікона Жертви Мелхиседека, а з південої сторони Жертви Авраама — старозаповітні прообрази Новозаповітної Жертви. Під цим знаходяться ікони отців церкви: За проскомидійником святителі Василь Великий та Йван Золотоустий — автори найчастіше відправлених Літургій, а на півдні святителі Григорій Двоєслов та Яків Брат Божий, також літургографи. Між ними зображені святителі Григорій Ниський, Андрій Критський, Григорій Богослов Назіянський, архидиякон Степан, священомученик Климент (святий Кирило апостол слов’ян найшов його мощі в Криму, де замучено третього папу римського), архидиякон Лаврентій, святителі Кирило та Атанасій Олександрійські та преподобний Іван Дамаскин.

 

Надвівтарна Дуга

Вівтар злучений з храмом дугою, на якій намальовано чотирьох великих (Ісая, Єремія Єзекіїл і Даниїл) та дванадцяти малих пророків (Амос, Софонія, Михей, Авакум, Наум, Йона, Ілля, Малахія, Йоіл, Захарія, Огій та Осія; замість Овдії намальовано Іллю, бо його зокрема святкують українці та багато носять його ім’я). Під пророками є Благовіщення (за зразком мозаїки в Соборі святої Софії в Києві), а під ним Богоотці Яким і Ганна. Продовженням намісних ікон іконостасу, але під прямим кутом до нього є апостоли слов’ян Кирило (з глаголичною азбукою) та Методій (в єпископських ризах). Лицем до вірних на самій горі дуги є композиція «Деісус» (Δέησις)— Спаситель між Богородицею та пророком Іваном Хрестителем (знова за зразком київської святої Софії).

 

Копула

У центрі копули знаходиться ікона Пантократора (Вседержителя) окруженого стилізованою веселкою та дев’ятьма серафимами, що символізують дев’ять ангельських хорів. Між вікнами намальовано дванадцять апостолів (зі сходу за ходом сонця — святі Павло, Іван Богослов, Андрій, Пилип, Яків Алфеїв, Бартоломій, Симон Зилот, Юда Яковів, Яків Зеведеїв, Хома, Матвій і Петро). У парусах знаходяться євангелисти зі своїми символами (Матвій – чоловік, Марко – лев, Лука – віл та Іван – орел). Між євангелистами з чотирьох сторін ангели тримають Нерукотворний образ (ἀχειροποίητος, схід), альфа-омега (ΑΩ, південь), знаряддя страстей (захід) та хі-ро (ΧΡ, північ).

 

Храм

Традиційно візантійський храм перетинають дві уявні площини. Доземна (вертикальна) перетинає його на північну й південну половини. Відповідно до іконостасу, південна присвячена Спасителеві та є чоловічою, а північна — Богородиці і є жіночою. Друга площина — поземна (горизон­тальна); простір на гору від неї символізує небо й там зображено сцени з життя Спасителя й Богородиці, а вниз — землю, де зображено святих, що просіяли на ній. У церкві св. Юрія горішню частину поділено ще раз; вище намальовані події з життя Спасителя й Богородиці, а нижче знаходяться ікони страстей. На південній частині є ікони Господських свят, а на північній — Богородичних: Різдво Господа, Богоявлення, Переображення, Вознесіння, П’ятдесятниця (Сшестя Святого Духа), Гостинність Авраама (старозаповітна Пресвята Тройця) та Здвиження Чесного Хреста; Зачаття святої Ганни (Зустріч Якима й Ганни біля Золотих воріт), Різдво Богородиці, Вхід у храм Богородиці, Благовіщення, Зустріч Богородиці з Єлисаветою, Стрітення та Успіння Богородиці. Під цими іконами зображені страсті: Воскресіння Лазаря, В’їзд у Єрусалим, Тайна Вечеря, Умивання ніг апостолів, у Гетсиманському саду, Зрада Юди, Схоплення Господа, Господь перед Каяфою, Відречення Петра, Господь перед Пилатом, Бичування, Наруга над Господом, Хід на Голготу, Вихід на хрест, Розп’яття, Зняття з хреста, Оплакування, Воскресіння (Сшестя в ад), Мироносиці та Сумнів Хоми.

На східній стіні під цими іконами розташовано чотири великі ікони — відлуння іконостасу: З південної сторони Спас у силах та святий Юрій як вершник-змієборець, а з північної Богородиця на престолі та Покров. Під ними ікони святих Київської церкви: страстотерпці Борис і Гліб, святитель Стефан єпископ Володимир-Волинський, князь Михаїл Чернігівський і його боярин Теодор (південь); преподобні Теодосій та Антоній Печерські, святитель Кирило єпископ Турівський, преподобні Юліянія княжна Ольшанська та Єфросиня ігуменя Полоцька. На вершку трансептів між іконами страстей знаходяться ікони рівноапостолів Костянтина й Олени (південь) та Володимира й Ольги (північ).

Коли прийшлося вибирати святих, яких зображено на стінах, підшукано, крім очевидячки важливих святих, тих, яких імена носить більше число парафіян; важливіших святих намальовано у вищому ряді. У кругах над вікнами є ікони преподобних печерських: Агапит Цілитель, Аліпій Іконописець, Нестор Літописець та преподобний Теодор Студит на півдні, а на такий самий лад мучениці Віра, Надія, Любов та Галина на півночі. Під ними (з півдня) цілителі-безсрібники Кузьма, Дем’ян та Пантелеймон, преподобний Роман Солодкоспівець, святитель Богдан (Теодот), священомученик Йосафат архиєпископ Полоцький та преподобний Іов ігумен Почаївський. Напроти них з північної сторони є мучениці Катерина, Варвара, Текла, Софія, Параскева, Христина та Ірина. Перших п’ять поіменно поминають у деяких редакціях Проскомидії.

Під ними зображені великомученик Дмитро Солунський, мученик Зиновій, святитель Лев папа Римський, преподобний Ісидор Пелусіотський, великомученик Прокопій, святитель Степан архиєпископ Сурозький (Судак на Криму), мученик Мирон, а дальше на західній стіні великомученик Теодор Тирон, преподобні Онуфрій Великий та Микита стовпник Переяславський; на північній стіні знаходяться мучениці Наталія, Євгенія, Тетяна, преподобна Ксеня Римлянка, мучениця Юстина, преподобна Мокрина, преподобномучениця Теодосія, а на західній стіні мучениці Дарія, Олександра й Лукія.

Напроти великої ікони святого Юрія, на південнозахідній стіні намальовано ікону Страшного Суду, а напроти ікони Покрова на північнозахідній стіні зображено Хрещення України-Руси. На рівні хорів на право й на ліво знаходяться чотири старозаповітні ікони: Вогенне вознесіння пророка Іллі, Мойсей та незгоряюча тернина; три юнаки в розпаленій печі, та очищення уст Ісаї. На переді хорів є Пень Єсеїв, з якого просотає пагінчик, на якому зображені патріярхи Адам, Сит, Ной, Давид (південь), Богородиця зі Спасителем (середина), Соломон, Авраам, Ісаак і Яків (північ).

На колонах під хорами є ікони святих пов’язаних з покаянням і там зображені преподобний Єфрем Сирієць, пророк Іван Предтеча, преподобна Марія Єгипетська та мироносиця Марія Магдалина.

 

Хори

На західній стіні знаходяться ікони новомучеників і ісповідників: між вікнами Андрей митрополит Галицький (Шептицький) та патріярх Йосиф Ісповідник (Сліпий), а під ними священомученики Августин Хустський (Волошин), Павло єпископ Пряшівський (Гойдич), Теодор єпископ Мукачівський (Ромжа), Микита єпископ Вінніпеґський (Будка), Григорій єпископ Станиславівський (Хомишин), Йосафат (Коциловський) і Григорій (Лакота) єпископи Перемиські та Климент архімандрит Львівський (Шептицький).

 

Сходи

На горі північної сходової клітки зображені: преподобна Теодора цариця Грецька, рівноапостол Ніна просвітителька Грузії, мучениця Лариса, преподобна Світлана (Фотина), мучениця Лідія, мироносиці Іванна та Марта, мучениця Харитина княжна Литовська та великомучениця Анастасія Визволителька. Ікона під ними зображає Якова, що бореться з Ангелом, коли намащує стовп і його сон. На центральній колоні північної сходової клітки намальовані герби лівобережних міст і областей: Чернігів, Переяслав, Сіверщина, Харків, Керч, Новгород-Сіверський, Кубань, Лубни, Севастополь, Слобожанщина, Крим, Донеччина, Пирятин, Маріюполь, Кременчук і Запоріжжя. На бічній стінці є тризуб святого Володимира (на підставі його монети).

На горі південної сходової клітки зображені: преподобний Єронім Стридонський, апостол Тит Критський, святитель Софроній патріярх Єрусалимський, преподобний Максим Ісповідник, мученик Гордій, преподобний Іларіон Великий, мученик Адріян, апостол Тимотей та мученик Євген. На іконі під ними зображена Драбина святого Івана Ліствичника, преподобні отці синайські та святий Іван, що пише «Райську драбину» («Ліствицю»). На центральній колоні герби таких правобережних міст і областей: Київ, Львів, Галичина, Закарпаття, Буковина, Поділля, Полісся, Волинь, Таврія, Одеса, Станиславів (тепер Івано-Франківськ), Канів, Чигирин, Перемишль, Теребовля й Тернопіль. На бічній стінці є сучасний герб України.

З цього видно, що за винятком ікон, що представляють події, апостолів, євангелистів, отців церкви, новомучеників і деяких київських святих, на стінах зображено стільки само святих чоловіків, як святих жінок. Під тим оглядом храм святого Юрія в Едмонтоні правдоподібно унікальним.

 

Притвор

Оскільки хрещення й заручення традиційно відбуваються в притворі й там востаннє читається євангеліє над тілом спочилого, на західній стіні намальовано ікону Хрещення святого Павла, а на склепіннях Весілля в Кані Галилейській (північ) та Воскресіння вдовиного сина (південь). Коли вірні виходять з храму, остання ікона, яку бачать, представляє Спасителя, що посилає апостолів бути Його свідками ... аж до краю землі. Одинока ікона, що знаходиться на зовнішніх стінах — мозаїка Спасителя, який тримає відкриту книгу з написом «Я — двері. Хто ввійде крізь мене — спасеться.»

Відомо, що краса — суб’єктивне поняття. Отже кожна особа, що входить до української греко-католицької церкви святого великомученика Юрія Переможця в Едмонтоні, мусить сама встановити, до якої міри краса дому Господнього впливає на неї і, а це найважніше, чи викликає молитовний настрій. МПК та іконописець доклали всіх зусиль, щоб осягти мету, яку вони собі поставили — збудувати й оздобити найкращу й найбільш взірцеву українську церкву в Канаді, яка може бути прикладом для інших. Вірні рішають, до якої міри осягнено цю мету.

 

 

Інформація та фото викорастані завдяки УКЕЄ.